Вінниця стала першим містом України, яке на муніципальному рівні започаткувало офіційне вшанування українських військових, зниклих безвісти та тих, хто перебуває у російському полоні. Відтепер на Площі Тараса Шевченка щодня майорітиме символ памʼяті — Прапор Надії.

Новий церемоніал полягає в піднятті чорно-білого стягу поруч із Державним Прапором. Він розташований біля пам’ятного знаку Небесній Сотні та загиблим героям російсько-української війни.

Символіка, яка говорить більше за слова

Прапор Надії — не офіційний державний символ, але має потужне значення. Чорний колір уособлює біль, страждання і втрати, які переживають родини безвісти зниклих. Білий колір — це віра в порятунок, повернення і світле майбутнє. Разом ці кольори утворюють щоденне нагадування: боротьба триває не лише на фронті, а й у серцях тих, хто чекає.

На першу церемонію підняття прапора прийшли родичі зниклих безвісти, звільнені з полону військові, небайдужі мешканці Вінниці та представники міської влади.

«Це заклик, який не можна ігнорувати» — влада і військові про ініціативу

Заступник міського голови Роман Фурман наголосив, що Прапор Надії — це не лише символ, а й заклик до всіх українців не забувати про тих, хто досі у ворожій неволі.

«Це щоденне нагадування про наш обов’язок. Ми не можемо їх забути. Це віра в те, що наші Захисники і Захисниці повернуться додому», — сказав Фурман.

Прапор підняли родичі полонених і військовий, який пережив російський полон. Серед них — медик Іван Демків. Він наголосив, що саме віра і очікування дають силу виживати у неволі.

«У полоні тримає лише одна думка — тебе чекають. І той, хто чекає, має знати: ми боремося за повернення. Прапор Надії — це підтримка для нас», — зазначив Демків.

Прапор, що говорить голосом родин

Ініціативу підтримав і Центральний регіональний центр Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. За словами Андрія Ладуби, в кожному обміні є й представники Вінниччини. А кожен, хто досі в полоні — частина великої спільної справи.

«Прапор Надії — це голос усіх родин, які чекають. Їхнє повернення — наш спільний обов’язок», — сказав Ладуба.